Графіті як елемент субкультури великого міста / в кн.: Особистість і мегаполіс: Антропологічний аспект: Збірник матеріалів регіональної науково-практичної конференції, 26.11.2008. — Донецьк: ДІСО, 2008. — С.131-137. Раніший варіант цієї статті був надрукований яко додаток “Стены говорят” до Звіту “Снижение риска ВИЧ-инфицирования среди гомосексуально активных мужчин в Украине с фокусом на мужчинах, имеющих секс с мужчинами в Донецком регионе. Донецк, Макеевка, Мариуполь и Горловка / Отчёт по проекту. – Касянчук М., Лещинский Е., НПО «Здоровье Нации», подготовлено для БФ «ФПХЗС», январь 2005” в книзі: Мужчины, имеющие секс с мужчинами. Оценка ситуации в Киеве и Донецкой области / Благотворительный фонд «Фонд профилактики химических зависимостей и СПИДа». – Киев: ООО «Конус–Ю», 2005. – С.96-132.
Одною із задач прикладної антрополоґії є вивчення процесів і проблем, пов’язаних з урбанізацією життя, зокрема відмінностей у способах міжособистісної комунікації, зумовлених тою чи іншою субкультурою1.
Незважаючи на наявність значної кількості публікацій, присвячених різним культурно-антрополоґічним аспектам сексуальності взагалі та гомосексуальності зокрема (2 – оглядові моноґрафії), в Україні з’явилося тільки одне видання3, що містить головні результати проведеного за участі авторів соціолоґічного дослідження життя гомосексуалів. Нинішня стаття має на меті повідомити деякі результати дослідницького проекту, виконаного авторами у листопаді-грудні 2004 р. з Благодійним фондом “Здоров’я нації” (м.Макіївка) за фінансової підтримки Department For International Development (Анґлія). Дослідження охопило три найбільших 4 міста Донецької області – Донецьк, Маріуполь та Макіївку.
Ґрафіті, тб. написи і рисунки, видряпані або нанесені олівцем чи фарбою на стінах, – явище історичне, властиве різним культурам. Але стало воно об’єктом уваги дослідників тільки в ХІХ ст. у зв’язку з початком вивчення філолоґами вульґарної латини 5 . Нині ґрафіті розглядаються яко джерело унікальної інформації про традиції соціумів, де написи виникли, – такий підхід, пр., реалізовано в 6, 7.
Практично всі теперішні міські написи є продуктом підліткової субкультури. Особливістю гомосексуальних ґрафіті є те, що їхні анонімні автори не є підлітками, а навпаки – зрілими і старшими чоловіками (зовсім рідко – жінками).
Підліткові написи можуть міститись будь-де, хоч здебільшого це ті місця, що їх підлітки вважають за свою “власність” – стіни шкіл, дитячі садки, під’їзди висотних домів, покинуті споруди тощо7. Локалізованість гомосексуальних написів є вужчою і співпадає з традиційними місцями знайомств “голубих” – т.з. “плєшками”. Принагідно зауважимо, що і плєшки, і традиція плєшечних ґрафіті є продуктом винятково міського способу життя.
В нашому випадку об’єктом вивчення стали ґрафіті у семи точках – Донецьк: “Зелений кінотеатр” – Ворошиловський р-н, Парк Щербакова; “Білі камні” – Парк Щербакова, туалет біля головного входу в Парк; Маріуполь: “Літній кінотеатр” – Орджонікідзевський р-н, Парк “Азовсталь”; туалет неподалік “Літнього кінотеатру” – Парк “Азовсталь”; туалет біля ресторану “Приморський” – Жовтневий р-н, зруйнована зона Будинків відпочинку; Макіївка: “Дитячя залізниця” – Центрально-міський р-н, Парк “Піонерський”; туалет неподалік кафе “Метелица” – Парк “Піонерський”.
На першому етапі ми сфотоґрафували наявні ґрафіті, зазначаючи місця їх існування (цей матеріал ми не можемо тут навести через обмеженість обсягу публікації, але можемо надати його зацікавленому Читачеві: kasianczuk@ukr.net). Другим етапом став аналіз зібраного масиву та порівняння його з даними літератури.
Плєшечні ґрафіті можуть виконувати комунікативну, декларативну, орґанізаційну та порноґрафічну функції.
Перша – комунікативна – є безумовно головною. Як пише Інна Головаха: “виникнення ґрафіті зумовлено прагненням почати діалог”7. Характерною рисою є наявність чітко артикульованого адресата. Власне цим вони відрізняються від декларативних (на кшталт “здесь был…” та “Х+У=любовь”). Ґрафіті часто є засобом опосередкованої комунікації – автор не тільки повідомляє про щось, але й чекає на відповідь). Зі стін на нас дивиться палке прагнення знайти коханого. Інколи воно апелює до буяння тілесності очікуваного партнера (“красивая девочка ищет подружек-лесби, я тоже лесби, хочу заниматься сексом только с девочками, пишите на e-mail lesolechka.vix@inbox.ru девченки пишите, жду просьба ребятам не беспокоить” – Донецьк, закритий туалет біля “Зеленого кінотеатра”), а інколи робить ставку на соціальний аспект (“хочу молодого парня для гомоотношений! Бываю по четвергам с 13-00 до 16-00. Пиши. Дата:… Время:… Валерий” – Донецьк, “Зелений кінотеатр”). Стіна туалету, заповнена рекламой (саме так звучить сленґове найменування цих написів), є дошкою оголошень, яка повстала стихійно та існує стабільно попри докорінні зміни ідеолоґії, економіки і культури.
Проґрес інформаційних технолоґій дивно переплітається з архаїчними формами знайомства через стінні написи. Видряпування номера мобильного телефона чи електронної адреси в туалеті (не обов’язково пов’язаного з плєшкою) стає все популярнішим та поступово витісняє раніші форми винятково писемної комунікації. Цей спосіб, як показали наші натурні експерименти (один з дослідників писав на стінці номер свого мобільника поруч із фразою “хочу с тобой”), виявився одним з найоперативніших та найдійовіших – дзвінки та sms-ки починались за кілька хвилин, а серед тих, хто зателефонував, були не тільки звичні до гомо-ідентифікацій чоловіки, але й ті (вже дорослі і часто одружені), хто вирішив “спробувати”, тб. ті, кого інші способи знайомства не задовільняли, чи ті, кому вони не були відомі.
Декларативна функція майже не представлена серед гомосексуальних ґрафіті – ми знайшли тільки один такий напис (“Слава+Вова=♥. 30.06.2000” – Донецьк, “Зелений кінотеатр”), хоча серед підліткових написів вона посідає за чисельністю чи не найперше місце.
Наступною важливою і винятково специфічною функцію плєшечних написів є орґанізаційна. З одного боку, це – написи-“дороговкази” (напр. в Маріуполі в платному туалеті автовокзалу, що не є плєшкою, на стіні чоловічої секції олівцем написано: “сосу с 8-00 до 8-00. приходите в парк “Азовсталь”, а лучше пишите когда”, а в самому Парку на стінці кінотеатру тим-таки почерком – “Сосу днём и вечером, иди в туалет”). З іншого, і це просто унікальне явище, є макіївська “Табель” – таблиця з розкресленими клітками, у стовпчиках – погремухи (псевдоніми), у рядках – дати відвідування (після того, як ми це знайшли, стало зрозуміло, звідки взявся вінок фраз середи відвідувачів плєшки “табель закрывать”, “прогулы ставят”, “стаж отработать” тощо).
І, нарешті, остання функція – порноґрафічна. Такі рисунки і написи мають стимулювати сексуальні бажання. Вона, звісно, часто переплітається з комунікативною, адже далеко не все можна сказати словами, рисунок сприймається легше. Невідомі художники іноді досягають у своїх творах майстерності, виходячи за межі простої, визначеної темою і місцем семантики “хочу…– могу…– делаю…”.
“Символіка ґрафіті – символіка тотемів і табу”7. На стінах указаних місць репрезентується широкий спектр сексуальностей, що умовно об’єднуються в три головні ґрупи – гетеро-, бі-, гомосексуальність. Перша – ніби не табуйована, але протиріччя тут позірне, адже суспільство і держава апробує лише моноґамні, приватно реалізовувані гетеросексуальні акти. Решта (випадкові, анонімні “пригоди”, “ґруповуха”, секс на вулиці тощо) забороняється мораллю або законом.
Властивий чоловічій сексуальності, особливо в її гомосексуальному варіанті2, фалоцентризм, відбивається і на досліджуваних ґрафіті. Так, часто зустрічаються рисунки неймовірних розмірами членів, інколи їх супроводжує напис “хочу такой” (Маріуполь, туалет біля ресторану “Приморський”). Цікаво, що зображення інших еротичних локусів чоловічого тіла (рідкісні самі по собі) окремо не зустрічаються – тільки в поєднанні з великим фалосом, що не дозволяє надати їм, на відміну від самого фалосу, статус “тотема”.
Інна Головаха, досліджуючи сучасні київські ґрафіті, доводить, що їхня символіка, часто запозичена з культури неґритянського ґетто і незрозуміла загалові, свідчить про прагнення “авторів спілкуватись винятково в рамках соціально-закритого середовища”7. І хоч будь-якій субкультурі, в тому числі гомосексуальній, властива певна закритість, плєшечні ґрафіті звертаються якраз до всіх чоловіків (думка, що “всі чоловікі – нАші, тільки ховаються”, є важливою рисою колективної свідомості гомосексуалів), адже 1) мова і символіка цих ґрафіті є дуже простою, навіть примітивною, зрозумілою дорослим чоловікам, 2) в туалети на плєшках ходять не тількі “плєшечніки”, а в інших, далеких від плєшки, туалетах, зустрічаються ясні “дороговкази”, 3) переважна більшість гомосексуальних написів еротичного характеру виражає прагнення їхніх авторів зайняти рецептивну позицію (це також відзначено і у8), тб. вони пропонують чоловіку-читачеві бути більше звичним для його свідомості “активом”, що вочевидь має привабити чи принаймні не відштовхнути потенційних партнерів.
Українське суспільство високо аномічне9, але подекуди зберігаються лакуни, в яких існують чіткіші системи цінностей, є рольові стереотипи та еталони поведінки. Можна стверджувати, що субкультура плєшки є більш традиційною і менше піддається впливам з боку сучасного техногенного суспільства.
Потенційна відкритість плєшки до всіх чоловіків приводить до того, що чоловіки, які приходять на плєшку, уникають непотрібних їм ідентифікацій як із “ґеями” (які суть транслятори мас-культури та постмодерну), так із “королевами” (пов’язаними з модерновим суспільством). Тим самим вони ідентифікують себе “від зворотнього”, що характерно для маскулінної ідентифікації взагалі. Отож феномен (гіпер)маскулінних чоловіків, які тим не менше кохають чоловіків, є артефактом чоловічої неідентифікованої сексуальності.
Плєшка існувала в СРСР3 та існує нині всупереч корінним змінам ідеолоґії та економіки. Отже, плєшка задовільняє ті потреби, які не задовільняються нічим іншим (навіть в Европі і США, де є розвинена гомосексуальна інфраструктура, збереглися круїзинґові місця – аналоґ плєшек). Стабільність існування і пов’язаний з цим набір традиційних і чітко функціоналізованих норм поведінки та ціннісних систем свідчить про те, що плєшка не є аномічною.
Таким чином, ґрафіті на плєшках виконують важливі соціальні функції (самоствердження, експерсивності, насичення, тб. людина за допомогою рисунків заповнює власний соціальний простір символами субкультури), тобто ґрафіті – невід’ємний складник системи комунікації та соціальної чи сексуальної ідентифікації, укріплення структури соціальних взаємодій серед значної кількості чоловіків, які практикують сексуальні стосунки з чоловіками.
Насамкінець ми хочемо висловити щиру подяку Максиму Малиґіну та к.філос.н. Олегу Мяснікову за плідні дискусії, Юрію Міґотіну за допомогу в збиранні матеріалу, а також Координаторові дослідницького проекту в Донецькій області Олені Теряєвій за всебічне сприяння і високопрофесійний менеджмент.
Література:
1Kottak C.Ph. Anthropology: the exploration of human diversity. – 5th intern. ed. – McGraw-Hill, Inc., 1991. – P.393.
2a) Кон И.С. Сексуальная культура в России: клубничка на берёзке. – М., 1997. – 464 с.; б) Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. – М., 1998. – 496 с.; в) Клейн Л.С. Другая любовь: природа человека и гомосексуальность / Изд. испр. – СПб., 2000. – 864 с.
3Блакитна книга. Стан геїв та лесбійок у сучасній Україні (Звіт). – К., 2000. – 116 с. (ZIP, 213 Kб)
4Дробышевская Т.В. Города Донецкой области: Справочник. – Донецк, 2003. – 192 с.
5Тронский И.М. Очерки из истории латинского языка. – М., Л., 1953. – 272 с.
6 Высотский С. Киевские граффити ХІ-ХVІІ вв. – К., 1985. – 207 с.
7 Головаха И. Социальное значение асоциальных граффити (бытование и функции современных киевских граффити) // Социология: теория, методы, маркетинг. 2004, 2, 64.
8 Innala S.M., Ernulf K.E. Understanding male homosexual attraction: An analysis of restroom graffiti // J. Soc. Behav. and Personality. 1992, 7, 503.
9а) Головаха E.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К., 1994. – С.100; б) Головаха E.И. Феномен «аморального большинства» в украинском обще-стве: постсоветская трансформация массовых представлений о нормах социального поведения // Україна – 2002. Моніторинг соціальних змін. – К., 2002. – С.460-468; в) Хлопин А. Модернизация и аномия: постсоциализм в ловушке перемен // Pro et Contra. 2000, 5, №1 – http://pubs.carnegie.ru/